Шліфшкірки та плівки

Вважається, що перша шліфшкурка або наждачний папір (хоча саме слово «наждак», що так стійко закріпилося в побуті, позначає цілком певну геологічну породу, яка використовувалася для абразивної обробки та видобувалася на території Туреччини) була винайдена і отримала широке застосування в Китаї з 13- ом столітті. Вона являла собою пісок, дрібно подрібнені раковини або насіння певних рослин, наклеєних клейстером на пергамент. Також як шліфшкірки використовували, наприклад, шкіру акул. Набагато пізніше з'явився повністю синтетичний аналог шліфшкурки, який використовував подрібнене скло як абразив, т.зв. "скляний папір". Серійне виробництво «скляного» паперу було організовано в Лондоні з 1833 компанією підприємця Джона Окей (John Oakay), а перший патент на виробництво наждачного паперу був виданий Айзеку Фішеру Молодшому (Isaac Fischer) 14 червня 1834 в Спрінгфілді штат Вермонт. Масове виробництво наждачного та скляного паперу почалося лише у 1900 році компанія Siegener Leimfabrik & Naxos-Schmirgelwerke. Пізніше компанія 3M (у 1916 році) та компанія Klingspor (у 1925 році) подали патентну заявку на винахід водостійкого шліфувального паперу. Тоді ж закріпився розмір листа 230*280 мм як стандартного розміру.